Готельно-туристичний комплекс «Озеро Vita» пропонує до ваших послуг прогулянки на конях. це надзвичайно цікаве та корисне заняття, яке припаде до душі як дорослим, так і малечі, адже коні є одними із найчуттєвіших тварин, яким притаманна особлива притягуюча енергетика.
Ще з давніх-давен відомо про позитивний вплив спілкування з конем та користь верхової їзди. У стародавній Греції запровадили спеціальний термін – “іппотерапія”, який і нині широко використовуться у всьому світі. Цей вид лікування використовують як терапевтичний метод при різних захворюваннях. Відомо, що їзда верхи стимулює роботу багатьох внутрішніх органів і має такий же ефект, як і тривалі піші прогулянки. Верхова їзда покращує роботу печінки, органів травлення та сечо-статевої системи.
А ще катання на конях розвиває відчуття рівноваги, допомагає скоригувати поставу та гармонізувати координацію рухів.
Словник вершника
АЛЮР – (франц. allure, букв. – хода), спосіб поступального руху коня: природним алюром (кроком, інохіддю, галопом) кінь рухається без попереднього навчання.
БРИДЖІ (англ. breeches) – штани для верхової їзди спец. покрою (широкі в стегнах і вузькі, що щільно облягають ногу в гомілці).
ВЕРХОВИЙ КІНЬ – кінь, що використовується під сідлом.
ВЕРШНИК – людина, що їде верхи на коні або на ін. тварині..
ВУДИЛА – загальна назва трензелів, мундштуків, котрі застосовуються для загнуздання коней і керування ними за допомогою поводів або вожжів.
ВУЗДА – вуздечка, частина кінського спорядження й упряжі, призначена для керування конем.
ГРИВА – довге захисне волосся, що росте на верхньо-задньому краї (гребені) шиї
КРУП – частина спини від попереку до хвоста; утворена трьома зрослими хрестовими хребцями, кістками таза і їхньою мускулатурою.
КУМИС – напій з молока кобил, одержаний у результаті змішаного спиртово-молочнокислого шумування.
МАСТЬ – одна з головних розпізнавальних ознак коня. Точне визначення масті поряд з описом прикмет дозволяє відрізняти одного коня від іншого. Масть є спадкоємною ознакою коня й визначається кольором покривного волосся голови, шиї, корпуса й кінцівок і захисного волосся гриви, хвоста й щіток.
МУНДШТУК (нім. Mundstuck) – спеціальне вудило з бічними щічками, що створює посилений вплив на рот коня.
НЕДОУЗДОК – вузда без вудил, предмет стаєнного побуту, призначений для утримання коня на прив’язі (за допомогою чумбура).
ОГОЛОВ’Я – основна частина кінського спорядження, що надягається на голову коня й дозволяє управляти ним, те ж, що вузда.
ПРИВІД – ремінь, пристебнутий кінцями до кілець трензеля або мундштука, один з основних засобів керування конем, напрямками й регулювання його руху.
ПІДКОВИ – металеві пластинки, що прикріплюють цвяхами до копит коня для запобігання від стирання й обламування.
ПОПРУГА – частина кінського спорядження, широкий міцний ремінь зі шкіри або ін. матеріалу. Охоплює корпус коня знизу й з обох боків й утримує на ньому сідло (у запряжних коней – сіделку). Деякі види сідел мають по 2-3 попруги.
СІДЛО – як пристосування для верхової їзди відоме з початку 1 тис. до н.е. (у вигляді м’яких сідел – попон). Спочатку їх закріплювали на коні за допомогою хвостового й нагрудного ременів, потім стали користуватися попругою. Сідло із твердою основою з’явилося лише в раннім середньовіччі. Існує багато різновидів кавалерійських і робочих сідел, головною частиною яких є ленчик. Широко поширені також сідла з дерев’яним арчаком, а також в’ючні сідла, сучасні спортивні сідла сконструйовані на основі англійської моделі. Є спеціальні сідла для виїждження, конкуру, триборства.
СІДЛОВКА – надягання на коня сідла й оголов’я.
СТРЕМЕНО – частина сідла, пристосування для упору ноги вершника при посадці на коня і їзді верхи.
КРОК – повільний алюр коня без фази вільного підвисання з 2-копитним й 3-копитним обпиранням, при якому чутні 4 послідовних удари копит об землю.